Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.
Щорічно 5 грудня в США відзначають National Repeal Day – день, коли скасували «Сухий закон». «Благородний експеримент», як назвав цей період президент Герберт Гувер, тривав з 1920 по 1933 роки. У цей час на території США заборояли виготовляти, транспортувати і продавати алкогольні напої. Період Сухого закону – це епоха гангстерів, джазу і підпільних барів, яка приховує цілий пласт легенд, міфів і байок. Ці 13 «сухих» років відчутно вплинули на американські культуру, політику та економіку.
Часто можна зустріти твердження про те, що «Сухий закон» був епохою розквіту, а то й зародження культури споживання коктейлів. Ця теза є помилковою, оскільки в США змішані напої вживали набагато раніше, та й величезна кількість коктейлів, які зараз вважаються класикою, придумали до 1920-го року. На час введення в дію «Сухого закону» вже існувала самодостатня культура змішаних алкогольних напоїв з тематичними книгами, визначеними техніками й способами приготування, а також зірковими барменами. Однак «Благородний експеримент» все ж змінив світову барну сцену, і певні його впливи можна простежити й до сучасності.
«Сухий закон» в один момент позбавив роботи велику кількість людей, які працювали в сферах виробництва і продажу алкогольних напоїв. Багато барменів були змушені змінити професію, однак були такі, що не захотіли зраджувати улюбленій справі й покинули США в пошуках кращої долі. Найчастіше вони переїжджали в Європу. Так, знаменитий Гаррі Креддок переїхав в Лондон, де очолив American Bar в готелі Savoy, який тоді називали «49-м штатом США». А Гаррі Макелхон в Парижі став власником Harry’s New York Bar, де, за певними версіями, придумали Bloody Mary, Sidecar і Boulevardier. По всій Європі з’явилося багато закладів, які містили в назві приставку American Bar, маючи на увазі, що там подають напої американського типу – коктейлі. Ці бари стали рупором поширення коктейльної культури по світу. Іншим популярним напрямом еміграції була Куба. Туди переїхали, до прикладу, відомі бармени Вілл Тейлор та Едді Вулкі.
Тут варто пояснити, що громадські рухи, які призвели до прийняття «Сухого закону» спочатку були спрямовані не проти алкоголю, а проти тогочасних барів – салунів, з їхніми пережитками, атмосферою та забобонами. Антисалунна ліга була прогресивним феміністичним рухом, що вважав ці заклади причиною багатьох соціальних проблем. Жінок туди майже ніколи не впускали. Чоловіки начебто витрачали там всі гроші, злі й п’яні повертались додому і били своїх дружин. Від цього страждали всі, окрім барів. Один з найпопулярніших тогочасних романів «Десять ночей у барі та що я там бачив» Т. Ш. Артура висвітлював образ салуна як демона-спокусника, що руйнує людські життя та сім’ї.
З введенням «Сухого закону» всі салуни зачинили. Підпільні бари, де люди продовжували нелегально вживати алкоголь, називали спікізі. Ці місця були незаконними, тому гості повинні були «говорити легко» і не привертати зайвої уваги. Мабуть, найбільш канонічний образ такого бару можна побачити в фільмі «У джазі тільки дівчата»: секретний вхід з віконцем і запальна вечірка з джазовим оркестром.
Такі бари, звісно ж, були, але не лише такі. Підпільні бари могли бути якими завгодно. Це міг бути секретний підвал, магазин чаю чи просто чиясь квартира, де на кухні за гроші можна було випити вина. Cпікізі-бари були новою формою споживання алкоголю, тому були позбавлені традицій і звичаїв, притаманних салунам. Якщо в салуни жінок не пускали, та і їм могло бути небезпечно там перебувати, то нові бари були позбавлені цих консервативних пережитків. Як писав історик Майкл Форсайд: «Перемога була беззаперечною: жінки отримали і право голосу, і коктейль, щоб це відсвяткувати».
Найболючішим наслідком «Сухого закону» для коктейльної культури стало цілковите зникнення алкогольної промисловості в США. За 13 років, коли не працювала жодна легальна пивоварня чи винокурня, спеціалісти галузі переїхали чи змінили професію, а обладнання розібрали чи переплавили. Певні категорії алкоголю на зразок житнього віскі взагалі зникли на десятиліття.
Виробництво хорошого алкоголю вимагає знань, умінь і досвіду – і все це було втрачено під час «Сухого закону». Так, існували підпільні винокурні, а джин настоювали у ваннах. Але це виробництво було некваліфікованим, низькоякісним і часто відверто небезпечним. Ян Гателі, автор книги Drink: A Cultural History of Alcohol, стверджує, що тогочасний алкоголь майже ніколи не витримували в бочках; щоб симулювати смак бурбону, напій кілька днів могли настоювати на мертвих щурах чи гнилому м’ясі. Не дивно, що в цей період тисячі американців отримали інвалідність чи померли через отруєння спиртним.
Переважна більшість коктейлів, придуманих до «Сухого закону», були spirit forward, тобто такими, в яких головну роль відіграє алкоголь. Завданням бармена було взяти якісний напій і додати до нього ще кілька не менш якісних інгредієнтів, щоб в результаті отримати щось ще краще. Це був той випадок коли 1+1=3. Міцний алкоголь добре відчувався, а модифікатори лише трішки змінювали чи підкреслювали смак.
Це змінилося, коли під час «Сухого закону» коктейлі почали робити з низькоякісного спиртного. Завданням тогочасних барменів було зробити так, щоб алкоголь взагалі не відчувався. Тому в моду ввійшли потужні, насичені модифікатори, що повинні були розмити смак алкоголю і зробити його хоч трішки придатним для пиття. Це епоха коли, імбирного пива, вершків і насичених сиропів, що спричинила незліченну кількість дуже солодких фруктових коктейлів. Ця тенденція лише поглибилась в 60-70-х і призвела до того, що історики називають «Коктейльний декаданс»
Отже, «Сухий закон» був політично провальним соціальним експериментом. Він майже знищив коктейльну культуру, що існувала до початку XX століття. Але багато до неї і додав, починаючи від ромових коктейлів і аж до сучасних спікізі, які черпають натхнення в атмосфері секретних барів «ревучих» 20-х. Цей не легкий, але цікавий період залишив столітні наслідки, що впливають на те, як ми п’ємо зараз.
